МІСЦЕ

ЗУСТРІЧІ

ОДЕСА

 

 

Головна

Статті

Фото

Інтерактивний музей

UA

RU

На подвір'ї, вірніше, через весь двір були напнуті мотузки.

- Кожен сохне білизну на свою вірівку! - Постановила мадам Берсон.

Сусідки не заперечували. Своє – не чуже. Воно завжди приємне. Іноді, якщо своєї мотузки не вистачало, вішали на сусідську, заздалегідь спитавши дозвіл.

Тітка Маруся затіяла велике прання. Ну, раз на місяць можна ж. Не прання, а саме прання. З виваркою, лугом та дрібними стружками смердючого прального мила за дев'ятнадцять копійок.

Певна річ, своєї мотузки не вистачило. І вона зайняла частину мотузки мадам Берсон, помилково вважаючи, що сохне білизну на мотузці тітки Ані. А та хай спробує пікнути.

Мадам Берсон виявила диверсію, грабіж серед білого дня та можливість поскандалити випадково.

 

 

Просто сусіди сходами влаштували їй «мало місця», оскільки мадам сильно не любила виносити відро для сміття. Йшлося про суд (Міжбіжер), надіти відро на голову (дядько Петя) та інші приємні речі. Коротше, зіпсували мадам настрій. І ось із цим зіпсованим настроєм вона пішла виносити це прокляте відро і побачила, що її мотузка (вірівка!) осквернена. Не знаю чому, але мадам вирішила, що це справа рук тітки Ані. Ну та в неї поплатиться!

 

– Кіто? – заревіла мадам, уставши посеред двору. – Уб'ю!

- Маруся! - радісно доповів їй Міжбіжер, який завжди і за всіма підглядав. То був облом. Мадам схаменулась, але пізно.

- Киш! – наказала Межбіжеру вона.

Міжбіжер відсів убік і причаївся. Таке видовище пропустити просто неможливо.

На ристалище вийшла тітка Маруся з мокрими руками, що тримали таз та закоченими рукавами.

– Ну? – спитала Маруся.

- Навіщо чіпала моя віровка? - Мадам явно хотіла відкласти партію.

– Де?

– Що де?

 

– Де написано, що вона твоя?

- Усі знають!

- А я – ні! - Відповіла Маруся і повернулася.

- Шоб ти здохла тричі! - Побажала їй мадам Берсон.

Це змінювало справу.

 

Маруся повернулася до противниці і побажала їй, навпаки, довгих-довгих років життя, але з трахомою, сифілісом, холерою та апендицитом. Були ще болячки, але вони відомі лише тітці Марусі та Медичній енциклопедії.

Приголомшена такою рідкісною безліччю неприємних можливостей, мадам тимчасово оніміла.

Вирішивши, що суперницю добито, Маруся кинула:

- Шматок мотузки їй шкода!

- Я дарую тобі всю вірівку, якщо ти на ній повісишся! – виявила щедрість мадам Берсон.

- Вона тобі самій знадобиться!

- Такий ні!

- А чим тебе в'язатимуть санітари зі Свердловки?

 

 

Дискусія тривала б далі, але у двір вийшла дружина дільничного Геніталенка Дуся з тазом, повним стираної білизни. Не звертаючи уваги на сторони, що билися, вона стала вішати білизну на мотузку, тимчасово окуповану тіткою Марусею.

- Гей! - Завили практично одночасно колишні конкурентки, - Що ти робиш, лахудра?

- Сохну білизну! – повідомила чисту правду Дуся Геніталенко.

- На чужій мотузці! – вили далі дуетом тітка Маруся та мадам Берсон.

- На ній не написано! – відповіла Дуся.

- У тибі на морда зараз буде щось написано! - ринула до неї мадам Берсон.

- Ваня! - Закричала Дуся. – Спаси!

 

З помешкання на першому поверсі вискочив дільничний, на ходу розстібаючи кобуру.

Мадам Берсон точно знала, що там нічого немає, але про всяк випадок позадкувала.

- Шоб тихо мені! - Пригрозив Геніталенко і пішов.

 

Дуся переможно хотіла продовжити розвішування своїх шмоток, але… Місця не було! Поки суть та річ, Маруся не позіхала!

 

Олександр Бірштейн

 

 

​                

                   

Назад до статей