Інтерактивний

Музей

В.С.Висоцького

 

Головна

Спогади

Статті

Місце зустрічі – Одеса

UA

RU

Чим далі минає час, тим менше залишається в живих людей, які були свідками та безпосередніми учасниками подій, про які хочеться розповісти. Історія створення фільму Одеської кіностудії «Вертикаль» заслуговує на свою окрему сторінку. Чудові зйомки та незвичайна на той час музика з піснями поета Володимира Висоцького дали той видовищний кінематографічний продукт, який досі знаходить свого глядача. Більшість людей, які брали участь у створенні картини, знаходилися в тому прекрасному віці до тридцяти років, коли на багато в житті виглядає трішечки по-іншому. Тому спогади про події під час та навколо зйомок залишились яскравими та світлими.

Мені пощастило спілкуватися з людьми, багатьох з яких, на жаль, уже не спитаєш. Пам'ять людська вибіркова, але їх спогади зберігає плівка, і деякі фрагменти цих розмов я пропоную.

18 липня 1966 року. Володимир Висоцький уперше приїжджає до Одеси, щоб пройти кінопроби для фільму Вертикаль. Ось, що розповіла Євгенія Михайлівна Рудих, яка тривалий час пропрацювала редактором Одеської кіностудії:

«Один дуже симпатичний хлопчина молодий, який співав такий студентський фольклор: «Захворіли ми на гори, щось бороди біля очей, і коли повернемося до мами, навіть мами не впізнають нас», пробувався на роль радиста. Загалом, симпатично було і тому мене дуже здивувало, коли Говорухін став наполягати на Висоцькому, який аж ніяк не блищав у пробах. Т. е. мені особисто він не здався, ось у цій пробі, де він якусь пісеньку зіграв свою. І я почала питати: «Слава, чому, чому ти саме наполягаєш на цьому?» Ти розумієш, у нього такі пісні! І Говорухін дав послухати його пісні. І коли я почула, вони одразу настільки підкорили мене, що вже й мови не могло йти ні про кого іншого. Говорухін говорив, що пісні Висоцького звучатимуть у фільмі... Проби усі пройшли добре».

Заночував Висоцький цього дня у гуртожитку кіностудії, яка з легкої руки Марлена Хуцієва досі називається «Куряжем». Для своїх нових та й старих знайомих поет Висоцький співав свої пісні. Тут доречно буде сказати, що записи пісень Висоцького кіношники вже мали. Ось що з цього приводу згадував режисер Валентин Федорович Козачков:

 

«Знімав я дипломну роботу «Пароль – пісня». Автором у мене був Євген Долматовський, знаменитий поет-пісняр. А композитором Соловйов-Сивий Василь Павлович. Гіганти! І були записи Висоцького на котушкових магнітофонах, інших тоді не було. І я дав послухати Долматовському та Соловйову-Сивому. Ну, два метри, розумієш! Я говорю, послухайте. Долматовський: Що ти! Це ж… Цей?! Що він пише? «Радянському народові»!.. За одне це треба садити». Гаразд. Через три дні Соловйов-Сивий каже: «Принеси мені ці котушки, я хочу послухати». Приношу в «Червоний» готель. Слухає. Заходить Долматовський: Що? Цю х… слухаєш? Соловйов-Сивий каже: «Женько, ти не розумієш. І твій «Вогник» забудуть усі, а це залишиться дуже надовго. Ось це майбутнє. Ось це скоро загримить»! Це говорив один із провідних, найзнаменитіших композиторів-піснярів В. П. Соловйов-Сивий. Долматовський ще раз послухав. «Так-так. Але «совійський народ»! Це знущання! Але до чого ж здорово, до чого соціально»!

Про атмосферу та зйомки в горах згадував і найстаріший водій кіностудії Юрій Васильович Дудник:

«На Ельбрусі знімали картину «Вертикаль», чотири з половиною місяці ми там були. Жили у готелі «Іткол». А з «Ітколу» вже добиралися на зйомки, піднімалися на льодовик Шхельдінський. Гелікоптер з Нальчика був, він обслуговував нас, піднімав на 5-й, 11-й Притулки. Потім розбився. Там що вийшло. Восени пішов дощ. Поки летів нагору, зледенів. А нагорі пішов сніг. А він мав там майданчик. Вертоліт сідав, і вийшла буря, завихрення. Він хвостом ударяється об скелю і перекидається. Полетів і зламав гвинти, тільки одна кабіна залишилася. Але люди всі живі залишилися, подряпалися трошки. Дали рятувальників на всюдиході. Почали людей рятувати. А потім побачили, що машина піднялася нагору – ага, отже, можна. Давай пішки туди підніматись. І довелося підніматися майже щодня... Висоцький приїжджав-їжджав. Він літаком прилітав до Мінеральних вод. А потім я їхав машиною за ним, зустрічав його і віз на Ельбрус на базу. Пісні Висоцький мені здається, що там написав, у горах. Були вечори, зустрічі були після зйомок…».

До речі про пісні. Вони у Висоцького народилися буквально за десять днів після перебування в горах. Фактично вперше потрапивши у гори, Висоцький, як і всі актори, зайняті у фільмі, пройшов початкову альпіністську підготовку та став «значкістом». Під час такого тренування стався випадок, який настільки вразив Висоцького, що це поштовху до написання перших «гірських» пісень. Під час штурму «Вільної Іспанії» гине альпініст Живлюк. Актори, що знаходилися недалеко від місця трагедії, у тому числі й Висоцький, беруть участь у рятувальних роботах та допомагають у спуску до базового табору поранених альпіністів. Згадує альпініст Анатолій Сисоєв:

«Вранці (31 липня 1966 року – авт.) пішли на льодовик, крутою стежкою. Дійшли до звичайного місця занять, одягли кішки та почали заняття. Вчилися рубати сходи, були схожі в кішках – спуск і підйом схилом. Відпрацьовували падіння на льоду та самозатримання льодорубом: як зарубатись, як перевертатися. Провели снігові заняття з повної програми, закінчили все. Я говорю: «Ну, ходімо додому». І раптом зверху стежкою хтось біжить і кричить: «Потрібні рятувальники!»

Зупинилися, спитали: що, де?.. Виявилося, що на «Вільній Іспанії» щось трапилося, на стіні… І тут Володя Висоцький каже: «Я теж хочу брати участь у рятувальних роботах».

…Коли вони спустилися, він був дуже задумливий. Знову ставив багато запитань: як організовуються рятувальні роботи, чому, коли беруть у зв'язки, кому довіряють, кому ні. Як підбирається група, яка йде на сходження. Все це ми йому розповідали. Висоцький спустився того ж дня, а загиблого знімали вже інші групи рятувальників. Я думаю, що Висоцький там не менше запитань поставив усім навколишнім, перш ніж спуститися вниз. Я відчував, що він був переповнений тим, що йому довелося побачити».

Повернулися до готелю «Іткол». І Висоцький буквально цієї ж ночі пише пісню «Якщо друг виявився раптом…». Буквально за кілька днів була написана «Тут вам не рівнина…». За нею народжуються «Військова пісня» «Мерцал захід сонця, як блиск клинка…», і пісня, що так і залишилася недописаною – «Свої образи кожна людина». Вже наприкінці знімального процесу буде написано «Фінальна пісня» «У метушню міст….». У горах з'являються знаменита «Скелолазка», яка не потрапила до фільму, і пісня «Напевно, я загинув», присвячена актрисі Ларисі Лужин. Про пісні, образи яких народилися там, у горах, ми можемо лише здогадуватись. Хоча одна відома достеменно – «Побоюючись контррозвідки…».

Про перші виступи в горах перед студентами згадував друг Висоцького, легенда Одеської кіностудії Володимир Павлович Мальцев:

«Ми всі, не актори, жили в Єсеньках, альплагері. Я пам'ятаю, там, у горах були переважно любителі-студенти, які щороку в гори йдуть, просто гори люблять. І ось ці студенти, їх було більшість там. Вони просто заздалегідь планували, наступного року стільки людей приїдемо, щоб їм тримали місце. Був такий єдиний інститут у Спілці – картографії та фотозйомки, Московський. Ось звідти й були ті хлопці. Серйозні хлопці, інститут серйозний. Вони перші та організували концерт Висоцького. Записувався він, звісно, ​​і нашими, хто має магнітофони були, а вони писали все. Вперше, коли Висоцький виконав свої пісні альпіністські. Він багато співав із задоволенням. А коли почав «гірники» виконувати, казав, що вони там не зовсім готові. І я бачив ці очі – бо вперше! Тоді біля багаття якісь пісні співали? Легенькі. І раптом він приголомшив усіх: «І хай кажуть, і хай кажуть» – ця рима, вона просто б'є. Здорово!».

Багато чого у фільмі, крім гір, буде знято в Одесі: вокзал, Воронцовський палац та, звичайно ж, павільйони. Доводиться будувати прикраси. Ось що розповідав художник Юрій Прокопович Горобець:

 

«Вперше я познайомився із Висоцьким на картині «Вертикаль». Тільки я на «Вертикалі» не був у горах, а тут добудову у першому павільйоні, на землі який стоїть, я робив добудову: сніг, кучугури, намет…».

Епізод із Лужиною в наметі виявився єдиним записом на сьогоднішній день, де збереглася пісня Висоцького «Свої образи кожна людина…».

Фільм «Вертикаль» ще знімався, а пісні, написані Висоцьким у горах, уже звучали, до того ж задовго до прем'єри. І сам поет начебто відчув, що вийшов у своїй творчості на інший рівень. У Висоцького-поета з'являються у творчому доробку цілі цикли пісень: спортивний, казковий, військовий. 1968 року вийде перша платівка із записами пісень Висоцького з фільму «Вертикаль». З моменту виходу фільму у прокат у Висоцького почалася не лише союзна слава, а й відкрилася Одеська сторінка біографії, яку перерве лише смерть поета у 1980 році.

2012 рік для Одеси відзначився відкриттям скульптурної композиції у Саду скульптур Літературного музею. Біля кіностудії було встановлено пам'ятник. Проводяться концерти пам'яті поета. У Міськсаду, у приміщенні туристичного інфоцентру працює Інтерактивний музей Висоцького. Там проводяться різні акції, пов'язані з пам'яттю поета...

Висоцький, відповідаючи на запитання в одному з інтерв'ю, називав себе людиною «різною». Тому й пам'ять про поета має бути «різною». Сподіваємося, що рік - рік 75-річчя поета, що почався, нас цим порадує.

 

Олександр Лінкевич

Цю статтю було вперше опубліковано в газеті «Одеський вісник» 26.01.2013 №4.

 

 

ГОЛОВНА

Назад до статей