Інтерактивний

Музей

В.С.Висоцького

 

Головна

Спогади

Статті

Місце зустрічі – Одеса

UA

RU

У тому, що завдяки магнітофону, запису поета Володимира Висоцького поширювалися швидше, ніж іноді переміщався сам поет, нічого дивного немає. Виступаючи на численних концертах, Висоцький так говорив про це: «Приїжджаєш до іншого міста, а тобі із зали вже підказують слова нещодавно написаної пісні…». Кого в часи Інтернету може здивувати така швидкість?! За часів Висоцького, особливо в 60-ті роки ХХ століття, магнітофон часто був розкішшю, його просто було складно купити. Але про те, що пісні Висоцького потрапили до Одеси раніше, ніж він приїхав сам для зйомок у фільмі «Вертикаль», до нас дійшла наступна історія.

У Москві, у відомого збирача магнітофонних записів бардів Марка Дубровіна відбувся спеціальний «сеанс», де Висоцький наспівав, цілу котушку спеціально для Одеси. А потім цей запис привіз до нашого міста актор Іван Переверзнєв. Сталося це 1965 року. Численні історії про виступи Висоцького, що нібито мали місце, в Одесі до цього часу, швидше відносяться до легенд.

У період зйомок Висоцького на Одеській кіностудії таких записів було багато. Як згадували очевидці, його просто замикали у тонвагені та вимагали нових пісень. Потім ці записи виринали на одеському «поштовху». На одному з концертів Висоцький згадував, як він сам, гуляючи базаром, натрапив на «продавця в кепці за горою магнітофонних плівок». Ціна продажу його збентежила. «Чому так дорого? - Проходь, любий! – Потім продавець упізнав мене, бо я був на фото, наклеєному на коробці. І тут же запропонував відсоток, якщо заспіваю щось новеньке…» Утім, таким чином, поширювалися записи не лише Висоцького. Якщо держава не поспішала з виданням, то одеський поштовх був показником попиту покупців. Висоцький скаржився своєму одеському приятелю Володі Мальцеву: «Ну от знову торгують. Набридло вже. Спекулянти». На що отримував наступну відповідь: «А ти подумай, що це показник популярності! Ти змуси мене поїхати за місто шукати записи. А що, вони безкоштовно мають роздавати...»

 

Найцікавіша історія сталася, коли Висоцький у жовтні 1968 року зробив запис пісень «Полювання на вовків» та «Банька по білому». Приїхавши до Одеси для того, щоб пройти кінопроби у фільмі «Небезпечні гастролі», поет не міг не порадувати друзів новими піснями. Як згадував присутній при цьому Володя Мальцев: «Треба було бачити Висоцького, який співає. Мене тремтіння пробрало, коли він виконав «Полювання». А я ж Висоцького багато разів у різних компаніях чув. Але це було щось особливе! Такий нерв!..» Співати Висоцький заспівав, але приїхавши до Москви, дзвонить своїй знайомій Тамарі Кормушиній, щоб негайно поїхала на студію і забрала оригінал запису. Адже ці пісні зовсім не призначалися для виконання. У газетах до цього часу пройшла ціла серія публікацій, після яких Висоцькому довелося навіть писати виправдувальні листи до відділу культури ЦК КПРС. Пісня "Полювання на вовків" стала відповіддю з боку поета на газетну компанію проти нього. Отже, поширення цих пісень зовсім не входило в його плани. Кормушина приїхала на кіностудію та попросила у техніка звукозапису Георгія Заволоки, який здійснював цей запис, щоб він повернув оригінал Висоцькому. Але Заволока відмовився, запевнивши, що ніде цей запис не спливе. За кілька днів на кіностудію заїхала дочка першої людини у державі, Галина Леонідівна Брежнєва. І, зайшовши до Заволоки, зажадала: Мені доповіли, що був Висоцький. Записав нові пісні. Терміново зробити мені копії»… Ось так нові пісні потрапляли на самі верхи влади, де поет мав своїх шанувальників!

А тепер подумки відвідаємо квартиру Тодоровського по Французькому (Пролетарському тоді) бульвару в будинку 14б. У листопаді 1969-го звукооператором Курганським було зроблено запис пісень Висоцького, де на другій гітарі підігравав сам Петро Юхимович Тодоровський. За кілька тижнів Тодоровський приїхав до Нижнього Тагілу – і почув цей запис у кабінеті директора місцевого ДК. Ось із такою швидкістю рухалися тоді записи поета Висоцького. А у зв'язку з домашніми концертами можна згадати і смішний випадок, який стався там у Тодоровського влітку 1967 року. Компанія зібралася невелика, але пісні Висоцького заважали спати не лише маленькому Валері, а й сусідам, які викликали міліцію. Коли міліціонер, увійшовши, побачив співаючого Висоцького, то він не тільки не розігнав компанію, а й попросився бути присутнім на такому виступі. Адже фільм «Вертикаль», що вийшов щойно на екрани кінотеатрів, відвідували по кілька разів саме завдяки пісням Висоцького. І саме після цього фільму голос поета стали нарешті асоціювати з тими безіменними записами, які мали на руках щасливі власники магнітофонів.

Багато записів Висоцького зробив легендарний капітан теплохода "Грузія" Анатолій Григорович Гарагуля. Причому возив свій котушник для того, щоб записати свого друга і в Москві, тож нові пісні Висоцького були і в його колекції. А Висоцький після подорожі з Мариною Владі на «Грузії» у серпні 1969 року напише та присвятить пісню «Був шторм» своєму другові та капітанові. Пісень з морською тематикою у Висоцького буде багато. Найчастіше записував Висоцького та її друг, що у таксі, Костя Южаков. На жаль, записи з його колекції практично недоступні. А на кіностудії згадували, мовляв, «приїде таксист, тож усі нові студійні записи треба для нього скопіювати».

А найпоширенішим «одеським записом» Висоцького був запис під час зйомок фільму «Небезпечні гастролі». Зі зйомкою щось не залагодилося, але поет із задоволенням кілька годин співав свої пісні. Причому, якщо запис не йшов, то переспівував. Тому серед колекціонерів фонограм виникало сумніви з приводу цього запису, чи це писалося в один час, тому що запис не скрізь був рівним по акустиці.

 

А ось із записами концертних виступів Висоцького в Одесі справи зовсім погані. Практично на сьогодні відомий лише запис, та й то неповний, у порт-клубі 26 березня 1968 року. Про інші концерти інформація дійшла лише у спогадах очевидців, та й то нечисленних. Хтось поїхав, а хтось уже, на жаль, і не згадає. Ось тому так потрібні і важливі для історії не лише магнітофонні котушки тих часів, а й будь-які свідчення сучасників Висоцького. Може, прочитавши цю статтю, і Ви щось пригадаєте, і допоможете з хронологією далеких 60-70-х.

Олександр Лінкевич

Цю статтю було вперше опубліковано в «Одеському віснику» 25.01.2014 р.

 

 

 

ГОЛОВНА

Назад до статей