Інтерактивний

Музей

В.С.Висоцького

 

Головна

Спогади

Статті

Місце зустрічі – Одеса

UA

RU

   А тепер найважливіший і до кінця незрозумілий момент про те, як народжувалися пісні до картини. Спиратися можна на оповідання Висоцького з концертних виступів, на копії автографів, опублікованих зі зборів Євдокимова (Серія «Джерело» м. Київ), які тепер зберігаються в ДКЦМ у Москві. Є й спогади самих учасників зйомок.

Ще не приїхав кіногурт у гори, а пісні Висоцького вже звучать на весь альплагер. З листа Висоцького до Абрамової: «Сиджу я, пишу, а звідусіль музика, внизу в холі місцеві масовики натякають на акордеоні та роялі якусь жах, здається, арабське танго, а з сусіднього номера напідпитку туристи співають якісь свої пісні, Оку по радіо. Це мене лякає, бо якщо докотилося до глухомані, значить, справа пішла на спад».

Як це часто траплялося в біографії Висоцького, при знайомстві з ним багато хто з недовірою косився на нього, якщо він намагався сказати про те, що він сам автор своїх пісень. У цьому плані показовими є спогади Єлісєєва:

«На початку липня (Помилка згадувача. Швидше за все, між 21-28 липня - авт.) відбулися організаційні збори кіногрупи, вів її директор Одеської кіностудії Геннадій Пантелійович Збандут. Випадково, а може й ні, на цих зборах я опинився поряд із Володею. Майже нічого про нього я на той час не знав – як практично й решта нашого населення. І раптом під час цих зборів радист готелю «Іткол» врубав котушку з ранніми піснями Висоцького, як незабаром з'ясувалося. Між нами відбулася така розмова.

- Ну, треба ж! І тут мої пісні! – сказав Володя.

– Як так?

– Це мої пісні. Я їх написав.

- По-перше, це не твої, а народні. А по-друге, хтось співає?

- Я співаю, - каже він.

– Ні, це не ти. Це Рибніков співає.

- Нічого подібного! Це не Рибніков, це я співаю. І пісні це мої.

- А ти що, сидів, чи що? – питаю.

– Ні.

- Ти знаєш, я дуже добре знаю блатне життя, бо мені в дитинстві та в юності доводилося багато з ними зустрічатися. І пісні ці блатні, і написати їх міг лише той, хто дуже добре знає табірне та тюремне життя.

- Ну, а я не сидів.

Я повірив йому, але не до кінця. Ну а коли трохи пізніше я побачив, як він написав свої перші альпіністські пісні, тоді тоді всякі сумніви в мене відпали. Я зрозумів, що Володя у будь-якій галузі, справі, темі зможе виявити найголовніше».

Спогади про сприйняття пісень Висоцького, подібні до спогадів Єлісєєва, дуже численні. І слід сказати, що тільки після картини «Вертикаль» люди почали асоціювати пісні Висоцького з його обличчям. Але напрочуд ще й інше. Розмовляючи, в наш час, з людьми, які знали та працювали з Висоцьким, довелося зіткнутися з ситуацією, коли людина досі з обуренням доводила, що ранні пісні Висоцького писалися не їм! Так у піснях Висоцький перевтілювався, тому й виникали такі непорозуміння.

Щодо перших виступів на зйомках «Вертикалі», то знову звернемося до листа Висоцького до дружини: «Тут багато москвичів та ленінградців, тут навіть Арій Михайлович. Живе у номері з трьома чоловіками. Красивий і загадковий, у нього купа твоїх портретів, я тільки повздихав, але він мені нічого не запропонував. Вчора (тобто 28 липня – авт.), щоправда, після настійних прохань його, я влаштував у нього вечір самодіяльної пісні. Були якісь студенти, ще хтось і навіть один жуль-вернівський персонаж із борідкою капітана Немо. Арій був у захваті, він, по-моєму, очманів, просив повторити. Особливо сподобалося для космічних негідників».

Про один із перших концертів Висоцького в горах згадував і Сисоєв: «А перед цим, ще коли ми займалися на скелях, ми організували вечір пісень Висоцького у їдальні альплагера «Баксан», оскільки по ущелині вже пішли чутки, що знімається кіно… Звільнили зал, розставили стільці. Стільки прийшло народу! З інших ущелин приходили – не вмістив усіх зал. Альпіністських пісень ще у Висоцького не було, і він співав свої пісні про авіацію, про танкістів, артилеристів... військові та цивільні, і на замовлення співав. Довго ми сиділи, доки не прийшла звістка про рятування на Ірикчатах. Тільки тоді припинився концерт – годині о 10 чи 11 вечора. А почали ще засвітло, після закінчення вечері у приміщенні їдальні. Висоцький співав майже без відпочинку, іноді лише робив невеликі паузи, щоби відпочили пальці».

Виступаючи на концерті у Москві 1968 року на заводі ім. Орджонікідзе Висоцький, згадуючи картину, розповів глядачам: «Я був на одному концерті, коли мене запросили альпіністи до себе з піснями. Я приїхав до них, вони дуже давно хотіли мене бачити, але хтось у цей час сказав, що зазнала аварії якась група, і всі як один їх здуло вітром, вони всі пішли вночі, в негоду, пішли на цей маршрут рятувати людей».

 

Глава з книги А.Лінкевича "Вертикаль", або Що не розповість кіноплівка". Видавництво "Оптимум", Одеса, 2011р.

 

 

 

ГОЛОВНА

Назад до статей